Душа Миргорода

Одно Непредвиденное Обстоятельство
 
Недавно Дніпропетровський Молодіжний театр показав у Києві свою нову виставу «Одна непередбачувана обставина». В основі лежить повість Гоголя з його Миргородського циклу - «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (інсценізація та постановка В’ячеслава Волконського). Як пригадуєте, в тій повісті сварка виникла через рушницю. Ця деталь у виставі виростає до гіперболи: спершу бачимо одну рушницю, потім дві, а потім цілий арсенал, де є також автомат ППШ і навіть модерний кулемет. Отже, задум досить прозорий та актуальний для нашого неспокійного часу. А оскільки двоє добрих людей сваряться, та ще й не де небудь, а в Мир-Городі, то їх варто помирити. І їх у цій виставі таки мирять, навіть всупереч самому автору повісті. І це правильно. Щоправда, ця добра ідея дещо розхристано втілена. У режисера на сцені чомусь цілих два Гоголі - Оповідач (Владислав Гончаров) і власне сам Гоголь (Андрій Зіньківський).Обидва симпатичні, але чому їх аж двоє? Ми змушені з цією шизоїдною роздвоєністю миритися, бо хтось же повинен нам розказати важливий текст нашого класика, і нібито на це гріх нарікати! Але у виставі є й ще один Гоголь – не тому що він так називається, а тому, що він по суті – «дуже Гоголь». Це - суддя Дем’ян Дем’янович у виконанні артиста Олександра Максякова. Цей актор категорично не вміє прикидатися й клеїти дурня. Він гранично серйозний, саме тому й смішний, і на нього хочеться дивитися із захопленням. Кажуть, сам Микола Васильович такий був – коли анекдоти розповідав, то не кривлявся і сам не сміявся, залишав це слухачам. Отак і Максяков. Ми б не звертали на це зайвої уваги, але ж тут виникає одне запитання. Чому режисер подає нам у зовсім іншому ключі двох інших важливих персонажів - Івана Івановича (Юрій Козлов) та Івана Никифоровича (Станіслав Штиров)?Вони, на відміну від, наприклад, Дем’яна Дем’яновича або Баби-Матінки (Віра Пахманова) настільки карикатурно-нарочиті, що їм важко співчувати. І тут важко зрозуміти режисера,чия вистава явно націлена якраз на співчуття. А втім, у підсумку видовище залишає по собі все-таки тепле враження – як завжди, коли бачиш людей, що намагаються зробити наш божевільний світ хоч трохи кращим.

Катерина Апрелько

Раздел: РЕЦЕНЗИИ